Сльоза і воїн… Надскладна розмова…
В житті їх так непросто поєднать!
Та іноді буває доля злою,
Коли вирує полум’ям війна.
Так, воїн, справді, іноді ридає,
Коли втрачає друга на війні,
Убір із голови рука скидає,
А все єство його кричить: «О, ні!»
Й проколе серце болем ця утрата,
Адже в бою друг ближчий від рідні.
Він там за батька, іноді за брата,
Бо ж перед небезпекою – одні.
Й покотиться скупа сльоза щокою,
Яку сховати воїн поспіша…
Як згодитися з долею такою?
Та й тут рятує другова душа:
«Не плач, мій друже, я іще з тобою,
Запам’ятай, сльоза лишає сил.
Молитиму за Україну Бога,
А ти не тільки воїн – її син!
Я знаю, Україна переможе –
Нікому волі не перебороть!
За рідних потурбуйся, якщо зможеш,
Й за сина, бо це кров моя і плоть!»
9.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781859
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.03.2018
автор: Ганна Верес