***

[quote]Ми  завжди  повертаємося  туди,  де  ми  були  щасливі  і  з  ким  ми  були  щасливі![/quote]


Отак  просто  можна  сісти  посеред  кімнати  і  бути  щасливою.  На  м'якому  килимі  лежати,  дивитися  на  бурульки  кришталю,  рахувати  їх  і  мріяти.  Можна  собі  підспівувати.  Можна  полинути  до  вікна  і  глянути  вниз.  Можна  все.  Я  хочу  так.  Саме  так.  Це  безумство,  але  я  щаслива.  В  коротких  мережаних  шортиках  і  такій  же  маєчці.  Одна  бретелька  спадає  з  мого  плеча.  Підходжу  до  барної  стійки  з  усмішкою.  Я  посміхаюся  ніжно,  з  ледь  піднятими  кінчиками  вуст.  Якби  ти  був  поруч,  то  закохався  б  у  мою  посмішку,  у  мій  загадковий  погляд  і  ледь  підняти  брову.  Роблю  кілька  ковтків  п'янкого  вина,  облизую  верхню  губу,  смачно,  солодко,  і  проводжу  поглядом  по  пейзажу  за  вікном.  У  моїй  кімнаті  вікна  від  підлоги  до  стелі.  Боже,  це  ж  38-ий  поверх.  Все  саме  так,  як  я  хотіла.  Колись  і  хочу  тепер.  Вдихаю  цей  ранок  насолоди,  намагаюся  зафіксувати  зорово  усі  нюанси  свого  щастя,  не  пропустити  ані  деталі.  Проводжу  кігтиками  по  мармуровій  стільниці  і  зауважую,  що  тут  все  таке  і  стільці  і  стіл  вишукано  різьблені  вази  і  опори  ліжка.  Думаю  собі,  що  все  це  немало  коштує.  Цифри  так  і  крутяться  в  моїй  голові.  Зрештою,  яке  це  має  значення?  Ціна...  Ціна  -  це  умовність.  Я  ж  так  довго  йшла  до  цього,  що  варто  тепер  просто  розслабитись  і  кайфувати.  Хоча  б  у  день  свого  народження  забути  про  своє  минуле.  Роблю  ще  один  ковток  і...  одна  неслухняна  цівка  знаходить  собі  струмочок  через  нижню  мою  губу.  Не  перечу  їй.  Не  злизую  її  язиком.  Нехай...  Вона  впевнено  стікає  далі  і  лоскоче  мені  шию.  Я  граційно  зістрибую  з  барного  стільця  на  підлогу  і  водночас  одним  жестом  долоні  усі  ознаки  злочинності  невинної  цівки.  Беру  свій  телефон,  щоб  зафіксувати  прекрасні  види  за  вікном.  Там  місто.  Безкрає,  неозоре  місто  розкинулося  як  на  долоні  перед  моїми  очима.  Дрібні  хатинки  і  машинки,  наче  з  іграшкового  світу  приманюють  своєю  мініатюрністю.  Все  саме  так,  як  я  хотіла.  Я  завжди  відчувала  себе  дитиною  скляних  високих  будівель.  Просто  не  там  народилась  -  констатую  собі  тепер.  Таке  буває.  Але  тепер  я  тут  затамовую  подих.  До  безкінечності  можу  дивитися  вниз  і  це  ніколи  не  набридне.  
Зауважую,  що  серед  мармурових  інтер'єрних  деталей  мені  зовсім  не  холодно.  Навпаки,  м'який  білий  килим  ніжно  огортає  мої  босі  ступні.  Підлога  теж  тепла  з  підігрівом.  А  за  вікном  січень.  Дихаю  на  скло  і  малюю  пальцем  сердечко.  Мені  подобається  як  я  його  намалювала.  Усміхаюся.  Посилаю  його  місту.  Моє  сердечко  для  цього  міста.  Перше,  але  не  останнє.  Повертаюся  до  барної  стійки.  Хочу  ще  трішки  вина.  Зауважую  нагадування  на  сьогодні  "16:00  Мілан".  Саме  так!!!  Цей  день  настав  і  я  лечу  до  Мілану,  щоб  зустрітися  з  Ним.  Я  лечу  все  далі  і  далі  на  Захід  від  свого  минулого,  від  війни  і  проблем.  Все  завдяки  Йому.  Він  вирвав  мене  з  пащі  Нещастя,  викрав,  не  давши  не  тільки  зібрати  валізу,  свої  речі,  але  й  зібратися  з  думками.  Та  я  не  жалію.  Я  давно  цього  хотіла.  Я  давно  Його  чекала.  Ще  у  своєму  далекому  дитинстві  мріяла  про  таке  життя.  І  ось!  Дитяча  мрія  здійснилася.  Я  маю  все,  що  хочу.  А  дівчині  для  Щастя  насправді  так  мало  треба  -  скажу  Вам  по-секрету.  Хто  він?  Звідки  він?  
Мої  думки  перервав  стукіт  у  двері.  Це  адміністратор.  Відчиняю  і  не  вірю  своїм  очам.  Здоровенний  букет.  Дмитрика  ледве  видно  із-за  нього.  Це  я  так  адміністратора  називаю.  -  Доброго  дня!  Вам  просили  передати  сьогодні.  Ви  ....?  -  Так,  це  я  .  -  Підпишіться  ось  тут.  -    Формальності,  хочуть  мого  автографу.  Я  ж  не  зірка.  "Поки  що"  -  згадую  Його  слова.  -  Дякую,  -  мої  уста  розпливаються  у  щасливій  посмішці.  Зачиняю  двері  і  розумію,  що  ледве  можу  втримати  такий  великий  і  важкий  букет.  Обережно  кладу  у  вазу  і  помічаю  записку  "Зустрінемося  у  Мілані,  моя  Кохана.  З  Днем  народження,  Щастя  моє!"  Ну  звичайно,  що  ми  зустрінемося  сьогодні  ввечері  в  Мілані.  А  до  того  мені  треба  ще  багато  чого  зробити.  
Моя  кімната  дуже  світла,  все  у  білих  і  пастельних  тонах.  Світлі  килим,  і  тюлі  і  меблі  і  білизна.  Все  таке  ж  світле  як  сьогоднішній  день.  День  мого  народження.  У  вазах  ніжно-рожеві  лілії  просто  божественно  пахнуть  і  від  цього  кімната  наповнена  райськими  відчуттями.  Відчуттями,  які  пророкують  мені  щасливі  події.  Боже,  я  так  довго  йшла  до  цього.  І  ось  цей  день  настав.  Я  тепер  така,  яка  є,  -  щаслива,  самодостатня,  самозвершена,  кокетлива  і  мудра,  граційна  і  задумана,  крокую  цією  кімнатою  і  розумію,  що  від  сьогодні  у  моєму  житті  все  буде  по-іншому,  все  буде  так,  як  захочу  я.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Окса555