Ти пробач мені ті дні,
Які я можу бачити,
А ти не чуєш навіть
Через насипи землі.
Її ненавидіти не перестану,
Але через її мости
До тебе знов прийду.
Це було геть давно,
Та я німію досі.
Час не лікує,
Він лиш вплітає в коси
Чужі секунди із відволікань
І справ буденних.
Вони мені геть осоружні,
Але не ти.
За стільки літ мовчань
Я ще наважуюсь казати,
Та лиш пробачення прошу
За прагнення забути.
Мені це з надлишком вернеться
Мірилом вірності,
Яка зачерпує холодні
Пригорщі
З водою.
І обливає смутком душу.
Тож я не анірушу,
Я застигаю,
Як вічна згадка про
Твою жахливу неприсутність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Олена Ганько