Можливо, раніше щось і називалося зорями.
Та точно не ці цятки в небі. І точно не зараз.
Це - всього лиш бліде мертве світло, зістарене
Міл'ярдами років пустого сухого польоту
Без сенсу і змісту і всього того, для чого ті
зорі раніше сіяли.
І кров вже давно не моя, охолола, циркулює
по інших тілах і вже не пам'ятає ким була.
Ким стала. Як тільки втекла у прозорий пакетик
Під вправними сірими рухами тих медсестер,
В яких вже нема милосердя.
І кисень - це теж не життя, а звичайна отрута,
Що впевнено діє й поволі вбиває клітини
Але ж достобіса! Без нього так складно прожити
Якісь лиш нікчемні секундні хвилини.
І все не таке, як усім видається. Здається,
Сказав так якийсь Антуан. А може й не він.
А може і не сказав. Хто ж перевірить?
І знаючи це, стає якось аж легко вдихати
дим чужих цигарок, які я навіть не палю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781440
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2018
автор: Rumbambar