заблукали в гірких димах,
не гукали_ бродили тихо_
десь на голчастих килимах
спочивали, кому на втіху…
вогкі очі / глевка пітьма,
повний жовчі щербатий місяць_
часу й простору_ як нема,
не зірветься спросоння птиця…
нісенітниці спільних снів,
-перебісяться, шепотіли
одинокі подоби тіл
що свічами кривими тліли…
заблукали_ згубили нить_
хоч могла ще звести в єдино,
чи була вона_ та блакить_
шерхлі шрами від крил на спинах…
вже зникають важкі сніги,
дошкуляє воскресле сонце,
вже по вінця тії снаги,
що лякає потусторонців…
заблукали_ з таких глибин_
не вертають бо на мілини,
до намолених домовин,
до тотемів з осики й глини…
забуваються імена,
випрямляються гнуті хорди,
часу й простору_ як нема,
вимивається мул погорди…
заблукали_ гіркі дими_
в полотняних одежах тіні…
…жоден вже не промовить : «ми»…
крику щастя відлуння гине…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780985
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.03.2018
автор: Ки Ба 1