Серця мого біль мов та чорна цвіль.
Що життя із нього випиває.
Я уже не я.І нема кінця
тій дорозі з раю що тікає.
Я по ній іду в тузі і в журбі.
Поглядом прощаючись із раєм.
За любов Творця віддала б життя.
Пізно.Тільки біль за виднокраєм.
Була немов в тумані.Змій лукавий
все вговоряв-візьми і відкуси.
Шматочок плоду і пізнаєш правду.
Добро і зло зустрінуться в тобі.
Не знала що так боляче це буде.
Боротися з собою.Цілий світ
відвернеться від мене.Ангел Божий
в воротах раю із мечем стоїть.
Тінь моя тікає.Сонце вже сідає.
Жити як?-питаю.Та воно не знає.
Місяць мов той гріх.Світить так і сяє.
Пізно зрозуміла-жалю він не має.
Смерті я не знала.А тепер за мною
бліде щось крадеться.Це-вона.
За непослух Богу-страх я заслужила.
І тепер боюся за своє життя.
Серця мого біль мов та чорна цвіль.
Що розквітла квіткою.Вбиває.
Я уже не я.І нема кінця
тій дорозі з раю що тікає.
Ангел мій без крил теж іде зі мною.
Весь зчорнів від болю каяття.
Та уже ніколи не прийдем додому.
Порівну розділим долю і життя.
Пройдуть віки та згадувать всі будуть
Праматір Єву.Тяжкий гріх її.
Багато поколінь людей змінилось.
З тих пір як рай був забраний з землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780770
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.03.2018
автор: кацмазонка