Щоразу, як п'ю останню з наших ранкових кав,
Хочу, щоб зникнув ти - не хочу, аби звикав
Не тільки до кави зо мною, до гострих ножів ключиць,
А і до стелі - лежачи горілиць,
Мнеш поглядом білу поверхню й шепочеш: "Сумно..."
Сумно: чого не існує - не вбережеш,
Та, врешті, нас часто водночас вбиває струмом...
Каву приношу виструнчена і струнна -
Пий, мов останню. Звикай не зникати, все ж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2018
автор: Єлена Дорофієвська