Не справедливо так, та й годі,
Все ж нарікання марні ці,
Що спершу молодість приходить,
А старість ковиля в кінці.
Природа посагом багатим
В дитинстві наділяє нас.
Енергію, здоров`я, час,
Безцінний золотий запас,
Ми, не задумуючись, тратим.
Живемо, значить ! І, дивись :
Нам років – років вже ! О, доле !
І щось болить, і десь вже коле,
І не встигаємо кудись.
Тож сонце сходить все раніше
(Хоч ночі, як на те, безсонні).
Лягає втома на долоні,
Неспокій нові дні колише.
Ми вже не смієм занедужать,
Бо дорогій нашій малечі
Постійно необхідні дуже
Порада батьківська і плечі.
Ішли, тепер летять роки,
Смерть розставля свої тенета.
Здають позиції батьки –
На нас лишається планета.
За часом пам`ять не встига,
А серце квилить інший раз.
І старість, жадібна карга,
Вже скоса погляда на нас.
Лише тоді, в осінні дні,
За все, що ми здолали досі,
За битви виграні страшні
Нам посилає небо досвід.
Хвала приходить чи хула,
А нам би молодість верталась !
Тоді б вона, напевне, знала
І все змогла…
Нема чомусь цього в природі
І сподівання марні ці.
До когось молодість приходить,
І наша старість ковиля в кінці…
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2018
автор: Оксана Осовська