І вариться українська каша.
Нелегка ця робота наша.
А хтось вже й заварив ту кашу,
І не цінує він роботу нашу.
А з тобою і каші не звариш,
Бо життя ще не знаєш -
Молодий, зелений і такий шалений,
Стрімкий, бурхливий,
Вередливий і мінливий.
А, ти собі в кашу
Не даси наплювати,
З тобою можна
І житейської заспівати.
А, ти маєш мудрість і досвід,
Та не маєш уже сили?
Вважай, щоб тебе
Бистрі ріки не змили, не знесли,
Бо без тебе країна не воскресне.
І наваримо ми тієї каші,
І будемо смакувати ми
І діти наші.
І варимо усі ту кашу
В загальному казані нашому.
Мусять добре варити наші казани,
Щоб ніхто нам казана не влаштував.
А ще треба мудрувати,
Чим ту кашу будемо черпати.
А! Ось черпак! Що, щось не так?
Забули помішувати кашу?
Пригоряє?
Що, вже хтось й запах відчуває?
Зменшіть жар і влийте у казан води,
Щоб не сталося біди.
Бо вже хтось так жаром пашить,
Важко дихає й тремтить.
О! Як це нам далі треба жить?
А, ти чого чужими руками
Жар загрібаєш?
Що з того може бути
Не знаєш?
А тебе чого у жар кидає?
Хто ж це такий страх наганяє?
А, боїшся, щоб тобі
Не завдали жару,
Не провчили?
Тож, не підсипаймо більше жару,
Щоб із жару в полум"я
Знов не влетіти,
Бо нам ще хочеться пожити.
І будемо жити!
Жити з весною у серці.
І ніхто нас з тобою
Не розіллє і водою.
Не розмий вода,
Хоча і розлучити
Спроби є.
Це випробування
Життя дає.
І достойно його той пройде,
Хто з вірою, надією
І любов"ю
По житті цім іде.
Хто як у воду дивиться,
Бо Словом Божим
Живиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780440
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2018
автор: яся