За вікном ледь - ледь сутеніло.. Я вкотре кину погляд туди…
Четвертий поверх, але все добре видно. Легенький сніг спускався до землі. Він так кружляв, аж заворожував, а лише потім легенько припадав до неї,
неначе боячись обіймав. Одна сяюча сніжинка заблукала, припала до скла вікна, вмить, на її місці маленька краплина, висить, заглядає до мене… Мене ж смуток обіймав за плечі, погляд губився до неба, підіймавсь. От природа, все вирішує сама, як і ця зима, коли сніжити, коли бути морозу. А часом потепління, впустити на якийсь час і вже відлига… На жаль не завжди людям цього хочеться та вона ж нікого не запитує, сама пише свою історію. Хоча останній день зими, а вона, ще тут, навіть лютує, мороз п`ятнадцять за вікном, а дійсно хто цим всім керує? Цим дивовижним світом, хто? В якому ми живемо, гадаю є господар той, що дав і нам життя, і нашій землі. Навіть проживши майже все життя, цієї загадки ніхто не розгадав так, як і я.
На всю кімнату чути голоси з телевізора, йдуть новини. На якийсь час занурилася про, що йде мова. Ой, як шкода, що звідти майже завжди лине брехня і все, якісь страшилки. Вкотре почувши, як завжди, похитала головою, як справді жаль, що це все вливається в наше життя. І залишає відпечаток у душі - того негативу, що нам подають зі всіх екранів. Махнувши рукою, виключила телевізор й знову погляд до вікна. Мабуть одягтися та вийти на декілька хвилин на балкон…
Зимовий вечір, то одна мить краси, яку змайструвала зима… Від світла ліхтарів іскриться сніг по тротуару. Кілька дерев в рядок до половини прикидані снігом, немов пишні спідниці поодягали їм. А туди далі, ще вирує життя, нікому не спиться, трамваї човгають у різні сторони і не поспішаючи їдуть автівки. Так, в цю погоду швидко не поїдеш, мов величезні білі мухи все падали і кружляли і танцювали, наче в танці «Фокстрот», завмирали, а потім знов крутнувшись падали до землі…
Свіже повітря забиває подих і на душі вже набагато тепліше мені. Хоч і холодні дні, але ж яскраві, подарувала зима і цей раз шматочок щастя. Адже просто жити - це вже щастя, хіба ні?
Засигналила якась автівка, відволікла від думок… Уже бачу по тротуару йде чоловік, доволі стрункий, молодий, мені здалося, дивлячись на його ходу, кудись дуже поспішав. Воно ж так добре все видно, бо все освічують ліхтарі і сніг свіженький білий - білий. А неподалік йде дівчина на підборах, ні, не висока, не поспішає. Обережно стає на сніг, напевно ж під ним деінде лід, тому так йде. Доволі широко розмахує руками, як пташка крильми, коли хоче на якесь місце присісти.О, то це, як я всміхаючись, зробила висновки.
Раптово дівчина ледь підслизнусь, непевно в пару метрів від чоловіка, що йшов назустріч, а можливо й менше. Бо він відразу підскочив до неї, підтримав, щоб не впала. До мене долинає дзвінкий сміх. Він стоїть навпроти неї близько, дивився прямо й раптом двома руками легенько взяв за плечі. Ха! Мабуть знайомі, чи, що? Чоловік про щось розповідав, розмахував руками, вона ж рукою тримала піднятий комірець темного пальто, напевно від снігу. Ця парочка мене заінтригувала, що ж буде далі? Адже йшли в різних напрямках…
Легенький холод підбирався до мене, вже й вітерець зненацька повіяв сильніший, напевно знову захурделить, як вчора. Той вечір був казковим.. Майже не розгледіти, що за вікном. Все виглядало іскристим, білосніжним , навіть не можна розібрати ,чи чоловік йшов, чи жінка. Та і людей було зовсім мало, всі завчасно поховалися до квартир. Звичайно з квартири, в якій доволі тепло, можна довго спостерігати за життям поза вікном, тим паче в зимовий вечір.
Взяла цікавість… мене в свій полон, як повернутися в квартиру? Хотілось знати, що ж далі? Так довго спілкуються, хай би вже розійшлися і я б пішла. Та раптом дівчина поправила біленьку шапочку й взяла його під руку, він поправив їй ззаду комірець . Вони пішли вдвох в ту сторону, що йшла вона. І в мене якесь задоволення, усмішка на обличчі. Ось воно, таке життя, хто його змінює нам ? Йдучи в одну сторону, коли здається будеш так йти, ми непередбачено йдемо по другому шляху…
Я придивлялася їм вслід, він розмахував однією рукою, прихилявся в її сторону. На душі тепло так мені, як добре, що є такі моменти в житті, що люди зовсім зненацька знаходять свої долі. Можливо і в них так станеться….А сніг, ще сильніший летів, кружляв і падав, замітав їх слід. Я ж подумала - нехай вцих молодих не буде ніяких бід і суперечок. хай все складеться на краще, адже ми не знаємо часом де те, наше щастя….
28.02. 2018р .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2018
автор: Ніна Незламна