Доброго часу всім тим, хто читає цю замітку. На днях я перед тим, як перейти дорогу, став свідком цікавої розмови. Стою собі і дивлюся на червоне (залишилось 6 секунд), а краєм вуха чую:
- ПерехОдім.
- Та там же поліція.
- Мусара, нє успєют.
Дивлюся на молоду пару і розумію, що лише дівчина обізнана з реформою та називає речі своїми іменами. Молодик чомусь називає людей в формі мусорами і думає, що вони чи то п'ють, чи співають, хз. Але яка ж совкова річ: якщо не догнала, то все ж добре; не спіймали - не злодій; не довели факту злочину - то його і не було. Є ще, звісно, стадний інстинкт переходу вулиці.
Продовжу актуальну тему замітки. Отже, всі стоять нормально на переході. Горить червоне. І тут з'являється лідер "красной партії" і одразу певна кількість людей йде ''слідом за тобою'', як в пісні Гайтани.
В мене є подруга, яка жартує, що у Львові на червоне переходять комуністи, але скажу вам, що багацько тут їх. Фарбований лис був би доречний. Золота країна. Думаю, в такій країні не було б золотого батона та війни. Бо все починається з дороги, а дурні - то безплатний додаток.
Між іншим, сьогодні в -20 (перший день весни) на вулиці побачив зрізані фрезою шматки дороги. Цікавий ямковий ремонт. Хай живе укравтодор! Друзям-автостоперам передам привіт, а нічним метеликам - щастя і здоров'я. Наступну замітку напишу про них;)
Наразі розпочинаю польові дослідження за тематикою Забужко.
© Богдан в куточку дороги.
01.03.2018
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779944
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2018
автор: Kukhta Bohdan