На покосі моїм, життєвому,
Поміж росами – сивина,
Літа-літечка мої, де вже ви?
Юність пам’яттю вирина.
Та, далека, що неповторная,
Коли розово на душі,
Й ще життя не мололо жорнами
І не ранили лемеші.
Коли крила легкі і дужії
Несли мрії у далину,
Й ми удвох не були байдужими,
Й як уперше мене горнув.
Й як блукали ми поміж зорями,
Вполювавши жар-птиці хвіст,
Почуття теж були прозорими,
Танцювали моднячий «Твіст».
Нам здавалось, життя безмежнеє,
І синиця уже в руках,
Й хоч бували і поза межами,
Світ навколишній не лякав.
І живилась душа надією,
Котру пестила, мов дитя,
Й по-дитячому теж раділи ми…
То – не казка плила – життя…
12.02.2018.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779858
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.03.2018
автор: Ганна Верес