САМОТНІЙ БІЛИЙ ВОВК
Лютує заметіль зими завиває вітер
ясні зорі іскряться на білім снігу
срібний місяць нахиляє небо із літер
і про білого вовка несе легенду живу.
Вбезлистому лісі народила вовчиця маля
не таке, як всі не схоже на вовчу породу...
серед сірих вовків виродилось біле вовча,
кормила грудьми ,щоб любив мати природу.
Білий вовк -у хижій зграї місця немає...
розуму, красі -заздрять зубасті звірюки,
вожак під команду ''фас''в капкан заганяє,
вбиває, на смерть п'є кров,як чорні круки .
Він мужньо , дивиться у розлючені ворожі очі...
бориться ,до останього подиху як невинне ягня-
зростав, із братами, а ті відібрали життя найдорожче,
із далеку, як пророк, відчував по нюху що буде біда.
Білий вовк, любить свободу іде до бажаної мети-
Від болю ,душа чаїнно виє, як від голоду тигриця...
коли побачить, споріднену душу цілує її стежки
по нюху, слідах впізнає зрадника зайду чужинця.
Від променя сонця шерсть блистить ,як білий сніг...
нелюблять ,його хижаки вовки бо лід у їх серці -
А Щасливий вдихає у різнотрав'я квітів папороті цвіт
він ,як людина,і пташки несуть привіт із. синього озерця.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779793
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.03.2018
автор: Чайківчанка