Розправивши крила

І  знов  моя  програма  збій  дала.
Свідомо  -  вбік  з  наміченого  курсу.
Чи  страшно?  Так.  Вертатися?  Не  треба.
Розправила  неспішно  два  крила,
прислухалась  до  дихання  та  пульсу  -
і  з  розмахом  увись  в  обійми  неба.

І  знов  в  польоті  захопило  дух.
І  сльози  на  щоках  -  то  сліпить  сонце.
Чи  страшно?  Так.  А  раптом  спалить  крила?
Хмаринок  ніжних  сніжно-білий  пух
милує  око.  І  тріпоче  серце,
в  такій  п'янкій  присутності  Світила.

І  знов  дивуюсь  я  його  теплу
та  силі  благодатній,  чарівній.
Чи  страшно?  Так.  Світанку  знову  бути?
Вдивляючись  у  раннішню  імлу,
себе  я  закликаю  знов  до  дій.
Розправлю  крила  розірвавши  пути.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779788
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2018
автор: Юлія Сніжна