Чуєш поете, не зраджуй сам себе,
Хоча зима, чи весна, чи, то літо,
Гадаю, що всі, зрозуміють тебе,
Спостерігаєш, ти за усім світом.
І всередИні, мов щось тебе шкребе,
Надія й радість, береш ручку і папір,
Чи мислиш ти? На вухо хтось шепоче,
Чому, подумаєш, терпів до цих пір.
Адже поклав, на папірець охоче,
Все, що сховалось, там далеко в душі,
Часом тікає, в нічку сон,не спиться,
То прийшла Муза і принесла вірші.
І сам ти хочеш, цим насолодиться,
Від всіх сховався, неначе у мушлі.
І що бентежить, чи війна на сході,
Де діти гинуть, безвинні, за волю,
Чи ненароком, заблудиш в природі,
І помандруєш…по хлібному полю,
Перед очима,стрінеш чиюсь долю.
Цей раз можливо, ти напишеш прозу,
У мріях загубишся, про кохання,
У життя ринеш і знайдеш відзразу,
Вогнище те, від якого безсоння.
І уже виплеснеш, як немов дитя,
Це ж при народженні, огорне тепло,
Сприймаєш втіху, чуєш серцебиття,
Нового твору, зовсім змокле чоло.
Шматочок щастя, ти немовби знайшов,
Й своє натхнення, між зірок у слові,
Мінливий місяць, вже за обрій зайшов,
А ти мислитель, тішся своїй волі,
Себе не зраджуй, пиши, твій час прийшов!
27.02.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2018
автор: Ніна Незламна