Я неба поглядом торкнулась -
Це синій клаптик у воді,
І сонце ніжно посміхнулось,
І коси розплело руді.
Я неба поглядом торкнулась,
Очима з'їла всю красу,
Ріка легенько сколихнулась,
Лишила на очах росу.
Тепер у серці синій клаптик,
Як мікрокосмос у душі,
Це наче вир нових галактик,
Що закрутився у вірші.
Я встигла з'їсти неба клаптик,
Ріка вдягнула з льоду фрак,
Неперевершений романтик,
І має вишуканий смак.
У погляді злітають зграї,
Вже сонце спить удалині.
Сховався день за небокраєм,
А клаптик - в льодяній броні...
***
Гадаю, на світі існує доторк очей, доторк поглядом до чогось ніжного, світлого, дивного, неймовірного,можливо холодного, чи навпаки гарячого, загадкового, темного, сумного до болю чи яскраво іронічного. А ще, доторком очей можна відчути доторк серця, душі, який до мурах на тілі зворушує, хвилює, затягує у інший незвіданий простір...
Сніг - це проста біла холодна ковдра, але варта було торкнутися до неї поглядом, як вона почала затягувати з неймовірною силою, з шаленою швидкістю у безкраї простори минулого....Теплого, світлого, дитячого...
І враз у душі наче розпалили багаття, потріскують дрова, запахло печеною бульбою, чути радісний галас дітвори,
рідний голос мами, яка гука на вечерю.
Сніг рипить... так, сніг рипить, під ногами, водночас дитячими і вже дорослими, які бредуть по світу, і несуть купу думок ... а як колись було легко цим ніжкам... дитинство...
Мабуть, і в холодної ковдри є гаряча глибока душа, яка когось затягує, як мене, і несе у шалений вирій тендітних метеликів дитинства, що лоскочуть спогадами душу, до мурах на тілі, чи душі...
Торкатись поглядом - неймовірне щастя; - це подорож у світи минулого, майбутнього, чи теперішнього;
- це все є Всесвіт нашої душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779097
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.02.2018
автор: Sukhovilova