Я вірила у тебе, як у Бога.
Тепер зневір’ям загнана у кут.
Моя любов – надумана епоха,
Душа – бездонна амфора спокут.
П’янкий обман леліяла у віршах.
Ревнива ж муза влаштувала суд.
І зоряна кіфара ріже тишу
Фальшивими мотивами облуд.
Тобі віддам феєрію ілюзій,
Вино жаги з відтінком полину.
Звільню із серця музику і музу.
Мені ж верни незайману весну,
Наївну й чисту, як джерела раю,
Де юнь купає мрії золоті…
Вже стільки літ в тобі себе шукаю,
Хоч ти моїх фантазій – тільки тінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2018
автор: Лілія Ніколаєнко