Чи грали ви колись в ковіньку,
В траві у лузі, чи в снігу,
В буденний день, а чи в недільку,
Щоб розігнать собі нудьгу?
Давно ця гра вже позабута,
Та і не грають так тепер.
В інетах всі бажають бути,
Де кожен хакер, чи блогЕр.
А не мішало би надворі
Повітря чистого дихнуть
І не були б такі всі хворі -
Здоров'я би могли вернуть.
Отож ми, друзі, починаєм:
В ковіньку з вами будем грать.
Як грати, ми того не знаєм -
Інет нам зможе підказать.
Коли по колу ми всі станем
І грати прийде вже пора,
На дві команди всіх розставим,
А в центрі ставим ми цура.
Цур - це палка дерев'яна -
Потрібно в землю прикопати
І рівна, щоб навкруг поляна.
Тож, починаємо ми грати.
Ковінька в кожного із суку,
По колу всі уже стоять,
Один гравець бере опуку -
До цуру треба підігнать.
Всі інші з другої команди
Йому бажають помішати -
По цуру, щоб не зміг попасти -
Потрібно так очки набрати.
Коли із кола хтось загрався
І своє місце залишив,
То за опуком хто ганявся,
Зайняти місце поспішив.
Нехай же той опук ганяє,
Хто місця свого немаЄ
І та команда виграває -
Очків хто більше забиває.
Ковінька — палиця із загнутим кінцем, подібний до хокейної ключки. Виготовляється з кривої гілки груші чи яблуні.
Опука (м'яч) виготовляється з кульки вільшини, що росте при корені на стовбурі, чи з вовни м'яч.
Цур — відповідник воріт у грі — товстий дерев'яний кілок, який всаджують в землю чи сніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778400
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.02.2018
автор: Ольга Калина