Ковінька

Чи  грали  ви  колись  в  ковіньку,
В  траві  у  лузі,  чи  в  снігу,
В  буденний  день,  а  чи  в  недільку,
Щоб  розігнать  собі  нудьгу?  

Давно  ця  гра  вже  позабута,  
Та  і  не  грають    так  тепер.
В  інетах  всі  бажають  бути,  
Де  кожен  хакер,  чи  блогЕр.  

А  не  мішало  би  надворі  
Повітря  чистого  дихнуть
І  не  були  б    такі  всі  хворі  -
Здоров'я  би  могли  вернуть.

Отож  ми,  друзі,  починаєм:
В  ковіньку  з  вами  будем  грать.  
Як  грати,    ми  того  не  знаєм  -
Інет  нам  зможе  підказать.  

Коли  по  колу  ми  всі  станем
І  грати  прийде  вже  пора,  
На  дві  команди  всіх  розставим,  
А  в  центрі  ставим  ми  цура.

Цур  -  це  палка  дерев'яна  -
Потрібно  в  землю  прикопати
І  рівна,  щоб  навкруг  поляна.
Тож,  починаємо  ми  грати.  

Ковінька  в    кожного  із  суку,
По  колу  всі  уже  стоять,  
Один  гравець  бере  опуку  -
До  цуру  треба  підігнать.  

Всі  інші  з  другої  команди
Йому  бажають    помішати  -
По  цуру,  щоб  не  зміг  попасти  -
Потрібно  так  очки  набрати.  

Коли  із  кола  хтось  загрався
І  своє  місце  залишив,  
То  за  опуком  хто  ганявся,  
Зайняти  місце  поспішив.  

Нехай  же  той  опук  ганяє,
Хто  місця  свого  немаЄ
І  та  команда  виграває  -
Очків  хто  більше  забиває.    


Ковінька  —  палиця  із  загнутим  кінцем,  подібний  до  хокейної  ключки.  Виготовляється  з  кривої  гілки  груші  чи  яблуні.

Опука  (м'яч)  виготовляється  з  кульки  вільшини,  що  росте  при  корені  на  стовбурі,  чи    з  вовни  м'яч.

Цур  —  відповідник  воріт  у  грі  —  товстий  дерев'яний  кілок,  який  всаджують  в  землю  чи  сніг.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778400
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.02.2018
автор: Ольга Калина