І знов пронзаючими гілками
вплелися в душу ці думки.
І обв'язали серце, і розум обплели.
Вогонь гнітучий вже давно в мені.
Та що ж врятує?
коли й надії вже нема на порятунок.
Коли й ти сам не можеш скеруватися з собою.
А гілки розростаються все далі й далі.
І кожен день згорають крапельки душі,
а згодом вже нічого не залишиться в мені,
лише вогонь та ті думки, що серце зупиняли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777701
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2018
автор: Олександр Лісний