Хтось встеляє, в житті нам дорогу,
Як від рідного, йдемо порогу,
Часом смуток душу огортає,
Ми не знаємо, що нас чекає.
В подарунок, то шляхи від долі,
Розпорошимось, як квіти в полі,
Та, що дасть, всім нам свята воля?
Чи не знищить, котрогось роздолля?
Як співає весна, в буйноцвітті,
Щасливіші, здається у світі,
Життя наше, різне, немов квітне,
Таке світле і різноманітне.
Тоді сонце, немов наша мати,
Всіх уміє, воно надихати,
Подолати страхи, перепони,
Молодії…не відчуєм втоми.
За весною, до нас спішить літо,
Все довкола, вкрите оксамитом,
Зустрічаємось, з коханням в маках,
Загубилися, ми в них,як в казках.
Воно нам, сліпить очі і буяє,
Життя п`єм, земне то ж надихає,
Бува миле і водночас сумне,
Чомусь смак, солодкий з часом згіркне.
Оті зернята, що виростив ти,
Їм у житті маєш допомогти,
І навчить земну любов пізнати,
Не лишатись, щоб змогли час догнати.
Вже на вершнику осінь завіта,
Чом спитаєш, швидко летять літа?
Не встиг випить, цілющої води,
Побороти незвані холоди.
І про себе,стиха, шепочеш ти,
По дорозі життя, ще хочу йти.
25.08.3017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2018
автор: Ніна Незламна