Присвячується моєму однокласнику
Басарабу Віталію та всім воїнам-інтернаціоналістам.
Ще молодий, а ветеран,
Ще в снах моїх болить Афган.
Це так недавно і давно –
Війна насправді, не в кіно.
Ташкент – Шиндант, аеродром,
Цей шлях літак прошив крилом.
У всіх новоприбулих – шок:
Кругом лиш гори і пісок.
І вертольоти, й літаки,
В вогні солдати – новачки.
Від спеки все кругом горить,
Уста засохлі просять пить.
Гірські дороги бачу й нині,
Круті дороги – серпантини.
Через Саланг колона йде,
І КШМ її веде.
То шлях дорогою життя!
Комусь він був без вороття,
А хтось до пострілів вже звик,
Без них, як свято без музик.
Та роздирає серце туга,
Коли ти бачиш очі друга,
Що гаснуть в тебе на очах,
І душу огортає страх,
І жалить підло, як змія:
«Та це ж війна, а коли я…»
І, як міраж, той силует –
В молитві – матері портрет.
Те слово матері спасе,
Її молитва – над усе.
З тобою, як незрима тінь,
Духовна єдність поколінь.
Спитаєш ти: « А в двох словах,
Як там було? Не по книжках,
Не по статистиці сухій,
Де тільки мертвий і живий?»
- А коротко: нестерпна спека,
І пісня мамина далека,
І чай з верблюжих колючок,
І спогади про свій садок.
До джерела ще так далеко –
Два роки йти за кроком крок…
І ти, як зморений лелека
Від поту й крові вже промок.
АК, бронежилет і каска,
Бакшиш від наших шураві –
Це не заморська нова казка –
Рядки історії живі.
І над усім цим – небезпека,
Неначе зведений курок.
Яка ж у смерті картотека,
То знає , мабуть , тільки Бог.
Як чорний крук, "Чорний тюльпан" –
Несе біду Афганістан.
Сховав надію матерів
В коробках цинкових гробів.
А в час затишшя –всі в ударі:
В кого баян, в кого гітара.
І ллється пісня про кохану
В горах пекельного Афгану.
Лиш тут насправді розумієш,
Що зрадити ти не зумієш.
І що тобі не влучать в спину,
А будеш битись до загину
За честь і доблесть Батьківщини,
І сльози матері й дівчини…
***
Що б про війну цю не казали,
А іспит ми на мужність здали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776627
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.02.2018
автор: ЮНата