"Геть усе в ньому було старе, крім очей,- вони мали
колір моря і блищали весело й непереможно"
Е. Хемінгуей "Старий і море"
Не знаю,- як часто в житті випадає нагода зустрічати людей з такими от очима...
Лише раз я бачила бабусю, якій було за 70, та яку, насправді, незрозуміле внутрішнє відчуття не дозволяло назвати "старою".
Ми їхали разом в маршрутці. Коли ця жінка заговорила, після кількох реплік, якими ми перекинулись,- не повірите... Я обернулась до незнайомих пасажирок, що сиділи позаду нас, і, піднесено-здивовано-приголомшливо звернулась до них...
-Подивіться, які очі у цієї бабці! Очі - юної дівчини!... Такого променистого і енергійного погляду ще ніколи не зустрічала!
І це було неможливо проаналізувати внаслідок тривалих і глибинних роздумів над тим, які бувають у людей очі. Це була блискавична реакція на надзвичайне, небуденне явище... Наче доторкнувся, несподівано, до променів ранкової зорі.
Це було 20 років тому. Тепер думаю, що далеко не кожен і у молодому віці має такий чистий, наповнений енергією життя погляд. Енергією віри, любові, милосердя, всепрощення... Силою єдності з Творцем і Всесвітом... Бо що може аж так, через вінця, переповнювати душу, як не Вони?...
То ж ця історія у повній мірі розкриває сенс добре знаної всіма істини: очі - дзеркало душі. А хто з нас не хотів би мати ось такі от очі, очі "кольору моря"? Напевно, є над чим замислитись і над чим добре попрацювати...
10.02.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776277
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2018
автор: Іванюк Ірина