Зламала крила зшивала крила,
А потім в гості до зір ходила.
Летіти важко, я ще боюся.
Та я тихенько... Бо я... Молюся...
Зламала крила. Мені ламали.
І найрідніші все проганяли.
Мені б молитись. Та я ревіла.
Життя ж... Дурепа... Не розуміла.
Це так буває. Не раз так буде.
Що найрідніший тебе забуде.
А що ж робити? Я вірю в диво.
В сльозах... Сльозинках...Та прещаслива.
А ще до щастя надворі злива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2018
автор: Відочка Вансель