Ой доленько, доле, чому не смієшся,
Чому, із гіркотою, чи так здається,
У полі квіточка, будяки радіють,
Всміхались лукаво, про кохання мріють.
Вона ж журилася, шукала поради,
Та ні, не за себе, діточок заради,
Як відпустити їх, в отой світ незнаний?
Щоб зберегти змогли, сховать цвіт родинний.
Страшенний ворог, хоче усіх здолати,
Та ніжна квітка, щоб не змогла плекати.
Своїх діточок. Та щоби на чужИну,
Вони відлітали, вітер дув у спину.
Грошву, мали заробить, весь час по наймах,
По чужих стежинах, безвісних долинах.
Сльози губить квітка, ген - ген полетіли,
Далеко зонтики, волі захотіли.
06.02.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2018
автор: Ніна Незламна