[b][color="#4419d1"]Вони стояли біля аналою -
Ранковий промінь на її чолі.
Він клявся їй: вести́ме за собою,
А згодом йшов по іншій стороні.
Дзвеніла тиша і блищали зорі,
Як це буває тільки навесні.
І можна наздогнати вітер в полі,
Хоча він дме на іншій стороні.
Рука - в руці, душа була, як море.
Чебрець і м’ята - на її столі.
Даль за вікном, і небо неозоре,
Він наче поруч, а не в стороні.
Здавалось, вибивали ритми серця
На біло-чорних клавішах стерні
Мелодію шопенівського скерцо,
Хоча він йшов по іншій стороні.
Минулого спадали крапель скельця
Звучали тихо, наче уві сні.
Він обернувся – її образ стерся,
І зник наза́вжди в іншій стороні.
[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776045
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2018
автор: Стах Розсоха