Які прекрасні міста й села
Так розтяглись по всій землі,
Та кращого мені не треба,
Бо лиш одне в моїй душі.
Це моє Довге,рідна хата,
Де я родивсь ще за Польщі.
В нім спомини про маму й тата
Й про юні роченьки мої.
Для мене й зараз,наче казка,
Живе все в серці і в душі.
Його прихильність,його ласка
Не раз зі мною і вночі
І я у снах ходжу, мандрую
І по дорогах, й по стежках.
Щасливий,радісний любуюсь,
Бо все воно в труді в піснях.
Хоча дитинство не зрівняти
Наше із нинішним життям.
Та в нас були і батько, й мати,
Що все віддали б дітям – нам.
Й учили нас труду,любові
І бути чесними завжди.
Не спотикатися й на слові,
А жити справжніми людьми.
Минали роки,йшли,летіли…
Вже й ми доросліші були.
Жити удома всі хотіли,
Та долі в світ нас повели.
Але село й батьківська хата
Навік залишились в душі.
Й дитячі роки й юність злата
До смерті будуть у мені
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2018
автор: Дашавський поет