Ти сама…

Ти  сама  перекреслюєш  ноти  -
ті,  що  пише  тобі  хтось  незнаний,
хтось  невіданий  і  не  тутешній,
десь  далеко-далеко  вгорі.
Ну  а  потім  йодуєш,  бинтуєш
розтривожені  доторком  рани,
і  втираєш  невтішені  сльози,
щоб  не  бачив  ніхто,  на  зорі.

Ти  сама  відганяєш  музи́ку
за  межу,  що  укрилась  туманом.
І  міняєш  мелодію  тиху
на  мовчання,  таке  голосне.
Ну  а  потім  в  зажуру  впадаєш
неприкаяна  і  окаянна,
намагаючись  втішити  серце
новоявленим  вічністю  днем.

Ти  сама  відмовляєшся  чути,
відмовляєшся  влитись  у  всесвіт
і  піддатиcь  тому  смакуванню,
що  зоветься  сьогодні  життям.
А  вишукуєш  вперто  на  струнах
дисонанси,  вкорочені  сенси,
знемагаючи  зовсім  від  того
і  спадаючи  долі  без  тям.

Ти  сама  обираєш  безлюддя
на  заселених  вулицях  долі,
зазираєш  у  вікна  самотні,
за  котрими  панує  зима.
І  змагаються  білі  музики,
і  цимбали  стають  кволі-кволі,
бо  їх  чути  уперто  не  хочеш
ти  сама,  ти  сама,  ти  сама...

7.02.18  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775971
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2018
автор: Леся Геник