Крізь віконну тріщину
уїдливо свистів, гудів
невпинний вітер,
розбивав шибки, напевно, десь,
ламав деревам віти,
містом шарудів,
і світом.
Вікно замерзло до нестями,
а він точив його
уперто,
з року в рік нагадував,
що він ще є,
що він безсмертний,
а вікна змінюються,
і...
я подумав,
що якби не тріщина,
то я би міг
(за збігу деяких обставин)
цілком забути,
що за стіною
ще є вітер,
місто,
ти.
09.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2018
автор: Роман Глєбов