Якби менi поставили драбину,
Я б вилiз в небо,
i звисока подививсь
На вашi згорбленi,
Та досить мiцнi спини.
Навiщо ж так знущатися над ними?
Навiщо гнете їх
Аж до пiдлоги?
не Богу ж молитесь,
не власному народу,
Не тому роду,
Що немає переводу,
своїй кишенi...
Тiльки вийшов вiд порогу -
й одразу впав, розбився i розкис.
А що робити?
Ти iдеш рубаєш лiс,
працюєш в полi,
на заводi, у крамницi,
на фабрицi,
ще й дома, як в в'язницi,
все задарма...
Тримаєш ту синицю,
А журавля й не хочеш.
Потiм серед ночi
вiдкриєш очi,
Бо насниться страшний сон,
i стогнеш,
та нiчого не поробиш -
помреш тихенько...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=77593
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.06.2008
автор: Святослав Народный