Я був в безмежнім
білім, білім світі,
доріжкою, як слід від літака;
ось в ці часи,
не в давнім мезоліті –
яка ж вона нерівна та хистка...
Та й народивсь
в любові, на світанні –
лелека, кажуть, принесла в життя.
Той перший крик,
що вирвався з гортані,
не слово ще було, мо Бог з дитя
пророкував –
"йому зі словом бути..."
О, як любив рожеві я хмарки,
у мрій весні
змальовував маршрути,
щось вітерець нашіптував, меткий...
Вже в днях летів
баскими кіньми, в обрій,
в безмежну даль,
іще без куполів –
такий прямий,
правдивий і хоробрий,
серед ромашок й золота полів.
Попереду чекали
всі припони,
недосконалості з усіх боків
і необов'язкові
бастіони,
що виростали, правді, супротив.
Не все пройшов –
став білим, небезгрішним,
тепер вже в Вірі обіймаю дні.
Христос тут був,
і Магомет, і Кришна,
але ще людство лиш в своїй весні...
29.01.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773969
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.01.2018
автор: Променистий менестрель