Сіріло небо... Над ставочком
легкий просіявся туман...
Роса на кожному листочку!..
Спочив під ковдрою лиман.
Спів солов`я накрив простори...
Діставсь пухких небесних хмар.
Від чарівних його акордів
В серцях людей багато ран.
В тепленьких гніздах чути шерхіт...
Вже сну немає в дітлахів.
То ж в їх батьків почався клопіт...
Час годування для птахів.
На річці задрижали струни...
Дмухнув легенький вітерець.
Цей хлопець... має вічну юність...
Помчав крізь плавні навпростець.
Дмухнув на кожну квітку в полі...
Підняв до сонця колосок.
Наповнив свіжістю стодоли...
Нового хліба... колисок.
Аж ось... проснувся перший промінь!
Легесенько торкнувсь теплом...
Ловлю його собі в долоні...
Відчую Янгола крило...
- Не мрію я чужої долі!
Ось це і є рай від Творця.
Люблю свій край... Лиш ця неволя
хай обнімає нам серця.
28.01.2018 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2018
автор: Любов Вишневецька