Все повторюється.

І  зараз  нашу  Землю  топче  супостат,
В  душі,  якого  не  лишилося  святого,
Та  й  чи  було?  Бо  каже,  що  наш  брат,
Але  Орда  стирчить  з  нутра  у  нього.

Так  і  тепер,  як  сотню  літ  назад,
Зустрілись  у  степу  холоднім,
Школяр,  вчорашній,  і  найбільший  в  світі  кат,
Що  тягне  людство  у  безодню.

Та  хто  б  повірив,  що  сто  літ  пройде,
І,  як  тоді  в  холодному  вагоні,
Про  долю  кращу  думає  студент,
І  вірші  пише  про  кохання  й  волю.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773173
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.01.2018
автор: М.С.