Хіба це я? Малюєш мій портрет?
Іще не демон, але близько так...
Ціна йому пощерблений п"ятак?
Не віддавай, хтось інший забере.
За сотні миль - клубочиться гроза.
Розпалить літо посеред зими.
Візьми промінчик сонечка, візьми
У душу, чуєш холод виповза?
Рипить не сніг, а стишена хода
Осмислених думок, - скресає лід.
Тиняються по світу добрі й злі,
Як чорний дим, чи блискавка руда,
Звичайні люди в пошуках тепла.
Налякані, зневірені, сумні,
Кострище палять. Димом на стіні
Малюють лики дивні, неземні.
Страхіття!.. на війні, як на війні.
Там свічечка тремтить, така мала,
Пітьму ковтнула і слізьми спливла,
Зігріла душу, щезла вдалині.
Кого малюєш? Чорно-сіре тло
Сріблястим перекресли і забудь.
Свою нестерпну безпричинну лють
Розвій за вітром, наче й не було.
21.01.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773137
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2018
автор: Ліна Ланська