Ало... Це ти! Впізнала, мамо
Твій голос серцю дорогий.
Без нас сумуєш? Ми так само,
А надто в вечір дощовий...
Як це можливо, де ти, звідки?
Чи серце витрима моє?
Кого мені гукати в свідки,
Що тебе чую, що ти є?..
Ні, я не плачу... Вже не плачу.
Тобі відомий кожен крок
Мого життя? Ти мене бачиш?
А я звертаюсь до зірок...
Ти бережеш мене? Я знала,
Що всіх, кого любила, теж.
Це ти нам допомогу слала.
Твоя любов не мала меж.
Пробач, що слів сказала мало
Про те, як я тебе люблю.
Збагнула це, коли не стало
Тебе... Пробачити молю.
Говориш не слова єдині
Дають нам щастя відчуття?
Говориш - сила у родині?
Так, лиш у ній моє життя.
Я чую, мамо, що ти з нами...
Я чую... На зв"язку... Весь час...
Ми на землі, ти між зірками...
Я вірю, що ти бачиш нас.
Так легко стало, наче крила
З"явились й піднесли у вись.
Як гарно ми поговорили...
Ти пам"ятаєш?.. Як колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772961
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2018
автор: Любов Вакуленко