Є у мене внуки два,
Яких дуже рідко бачу,
Коли б ближче я жила,
А так що я для них значу.
Рідко з ними зустрічаюсь,
Хоч за ними я скучаю,
Як ви там , мої маленькі,
Розумненькі, чорнявенькі?
Хоч би фотографія була,
Бо щось пропали у комп'ютері,
А доля дітей розвела
І от без внуків я сидітиму.
Життя у кожного своє,
І дітям також не солодко...
Романе, синку. як ти там?
Чи бачиш діток часто?
Чи, може думаєш про них,
Як я, не сплю ночами...
Так хочеться побачить їх,
Погратись з ними, пустунами.
Як Павлик? Вже мабуть читає,
Михайлик, мабуть вже говорить,
Мамі казки розповідає,
І в дитсадочок ходить.
Ростіть здорові і розумні.
О Боже! Ти подбай про них,
Аби вони жили у щасті.
Й не знали бід земних.
2.05.2017 року.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772835
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 23.01.2018
автор: Марія Романюк.