Вічне життя -
поганий подарунок...
Бо можна десь зробити
хибний розрахунок...
Ти можеш - жити довго
по сто чи двісті років,
але життя не буде йти
без точних твоїх кроків.
Ти можеш довго жити
ще й станеш геть як старий дуб.
Ще зможеш всіх тут пережити
і станеш сам - самотній в лісі дуб.
І не одну епоху світову
побачиш ти на власні очі.
Сидіти будеш сам один
у лісі,у густому клоччі.
Ще й знову хтось
тобі подасть добру,
братерську руку.
І обіцянку знову дасть
прийме до цього руху.
Все буде знову:
дружба,зрада і любов...
усе з тобою буде знову.
Лиш хід твого вічного
життя йтиме по-новому.
Коли казали: " згинь
з душі" - то всі
від тебе не тікали,
а просто в іншому
житті усі
тебе чекали.
Як ти безсмертний -
нащо смерть?
Вона ж тебе заклине.
Якщо помреш -
твоя душа ніколи не загине.
Тож думай, друже,
нащо тобі здалася ця тирада?
Якщо ти станеш як і всі,
то будемо ми дуже раді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772809
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2018
автор: Andrij Liutyj