Вірите? – У мене вдома,
у золотій рамочці,
під міцним сталінітом*
пишно і шовковисто,
авторитетно та делікатно,
ніби перед першим причастям,
причаїлися… Як ви думаєте – хто?
Не хто інший,
як самі священні вуса Іісуса!
Та не їм, а чиїмось іншим,
ще живим і теплим, вусам,
судилося відчути на собі
усі принади «преломлення хліба».
Бо тепер вуса месії – це музейний експонат,
до якого допускаються
лише обрані світу цього,
які щедро платять за те,
аби побачити їх і поцілувати шкло,
під яким завмерла нетлінна святиня.
Я справно плачу державі за неї податки,
але не дарую їй вуса.
Бо це сімейна реліквія, яку подарував
моєму кільканадцятеро «пра» діду
його знайомий –
охоронець Гробу Господнього.
Це було дуже давно,
коли ще не придумали ЮНЕСКО.
Він зірвав на похороні Сина Божого
вторинні статеві ознаки під носом месії
і позичив у якості трофея.
Але я не до цього.
Повернімося до мого музею.
Аби ніхто з числа найвідданіших
паломників великого месії
не надсилав мені палкі словесні дифірамби,
зазначу:
на гроші, зібрані з відвідувачів музею,
самовіддано і самозречено
будуються храми та виливаються свічки,
куються кадила, ш’ються ряси,
безкоштовно хрестяться тисячі народжених
і відспівуються тисячі померлих,
а головне – пишуться ікони,
на яких ваблять зір парафіян
вуса Іісуса…
Аби бачили небо і земля, що буває
коли в єдиному творчому пориві
сходяться геній підприємця
та імениті, всемогутні
вуса Іісуса!..
© Сашко Обрій.
* сталініт – гартоване шкло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772223
Рубрика:
дата надходження 19.01.2018
автор: Олександр Обрій