У криниці глибокій втопився не місяць, а лиш
Невеликий промінчик чужого забутого "здрастуй".
Ти по кварті черпаєш напитись, як серце-м"якиш
Розливається слізьми кривавими, - це не відкласти.
Не відкласти, - криниця джерельним хизується дном,
Хай не тямить, коли і навіщо, вода прибуває.
Щось ще ниє, пручаючись, тисне, немовби паском,
Обіймає...не дихаю майже, звисаючи скраю.
Наче, бульбашку мильну покинув повітряний змій,
А хотілось за хмари, - гукали з собою лелеки? -
Тільки мовило небо тій крапельці:"Мріять не смій!.."
І туманом скотилась, а всі поривання далеко.
Хай забутому "здрастуй" невіра плете личаки,
Озирнись, жодне коло кінця і початку не має.
Якщо вперто шукати і йти, навіть край той вузький
Чиюсь долю уперто в обіймах і досі тримає.
03.10.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772155
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2018
автор: Ліна Ланська