ДРУГИЙ СВЯТВЕЧІР або «ГОЛОДНА КУТЯ». ВОДОХРЕСТЯ

Напередодні  Водохрестя  святкує  Господиня-Україна  [color="#ff0000"][b]«Голодну  Кутю»[/b],  [/color]так  як  і  на  [color="#ff0000"][b]Святвечір  [/b][/color]удень  українська  спільнота  нічого  не  їсть  –  постить.
Сяде  за  [color="#ff0000"][b]«другу  Свят-  Вечерю»[/b][/color]  лише  тоді,  коли  засяє  вечірня  зоря.  Подасть  на  стіл  пісні  страви  –  смажену  рибу,  вареники  з  картоплею  чи  капустою,  гречаники  на  олії,  кутю  та  узвар.
По  вечері  діти  проганятимуть  Кутю:  вибігатимуть  з  хати  і  паліччям  битимуть  знадвору  в  причільний  кут  –  
[color="#ff0000"][i]
[b]«Тікай,кутя,із  покуття,  а  узвар  –  іди  на  базар,
Паляниці,  лишайтесь  на  полиці,
А  Дідух  –  на  теплий  дух,  щоб  покинути  кожух»![/b][/i]
[color="#ff0000"][/color][/color]
Уже  геть  увечері,  як  стемніє,  Господарі  виносять  з  хати  дідуха  і  палять,  пускають  «на  теплий  дух».  Горить  дідух,  а  з  ним  втрачає  сили  люта  Зима…
На  Голодну  Куту  біля  церкви    святять  воду.  Глечики  з  водою  квітчають  сухими  васильками,  аби  «Бог  милував  від  злої  напасті».  Вода,  освячена  в  надвечір’ї  Богоявлення  –  «вечірня  вода»  за  народним  повір’ям  «згідлива  на  всяке  лихо».
Після  вечері  сім’я  кладе  свої  ложки  в  одну  миску,  а  зверху  –  хлібину  («най  хліб  ся  родить»).  А  чия  ложка  вночі  «сама  перевернеться»,  той  помре.
Дівчата  на  Голодну  Кутю  ворожать:  збирають  зі  столу  ложки  після  вечері  і  йдуть  на  поріг  тарабанити  ними,  «де  пес  забреше,  туди  заміж  піду»!
Господиня-Україна  в  цей  вечір  щедрує:

[color="#ff0000"][b][i]«-  Пане  господарю,  чи  спите,  чи  чуєте,
Чи  дома  ночуєте?
Чи  скажете  щедрувати,  свій  дім  звеселяти?
*[/i][/b]
[/color]
«Ой  на  леді,  на  Йордані
Святять  воду  три  янголи.
Йордан  воду  розливає.
Ворон  –  коні  напуває.
Там  орися  біль  білила,
Рум’янеє  личко  мила,
До  місяця  говорила:

-  Ой  місяцю,  місяченьку,
Освіти  ми  криниченьку,
Ой  нема  ким  дати  знати
Їдь,  батеньку,  біль  збирати.
Батенько  ся  відмовляє:
«Я  не  піду,  не  поїду,
В  мене  сани  не  складані,
Ворон-коні  не  ковані».

-  Ой,  місяцю,  місяченьку,
Освіти  ми  криниченьку,
Ой  нема  ким  дати  знати
Їдь,  братічку,  біль  збирати.
Братічок  ся  відмовляє:
«Я  не  піду,  не  поїду,
В  мене  сани  не  складані,
Ворон-коні  не  ковані».

-  Ой,  місяцю,  місяченьку,
Освіти  ми  криниченьку,
Ой  нема  ким  дати  знати
Їдь,  миленький,  біль  збирати.
Милий  ся  не  відмовляє:
«А  я  піду,  я  поїду,
В  мене  сани  поскладані,
Ворон-коні  поковані  –  
Буде  Христа  на  Йордані»!

Ще  за  тиждень  перед  Водохрестям  парубоча  громада  прорубувала  на  річці  ополонку,  випилювала  з  льоду  великий  хрест,  ставила  його  над  ополонкою  і  обливала  буряковим  квасом,  аби  був  червоним.  Біля  хреста  будувала  льодяний  престол,  оздоблювала  аркою  ялинкових  та  соснових  гілок  «царські  врата».
«Опівночі  з  18  на  19  січня  вода  в  ріках  хвилюється,  то  за  повір’ям  «нечиста  сила»  проти  «чистої»  бунтує,  а  заправляє  тою  «нечистою»  сам  Водяник,  «бісів  батько»,  що  зимує  під  льодом,  тоді  як  всякій  добрій  людині  відомо,  що  звичайні  собі  чорти,  ось  ті,  що  повсюди  ведуться  у  хрещеного  люду,  морозу  бояться  і  на  зиму  з  рік  вибираються…  А  щоб  вигнати  Водяника  треба  найняти  молебень  і  відслужити  над  ополонкою  водосвятіє».*
Ранком  -  «на  Йордан»  (за  християнським  календарем  «на  Богоявлення  Господнє»)    -  у  церкві    -  богослуження.  По  службі  Божій  весь  народ  іде  на  річку  до  хреста.  Попереду  дерев’яний  церковний  хрест  несуть  і  хоругви,  хор  співає  «Голос  Господній…»,  за  хором  –  священик  прикладає  золотий  хрест  до  чола.
«Після  недовгої  відправи  священик  занурює  в  ополонку  хрест,  а  хор  в  цей  час  гримить  «Во  Йордані  крещающуяся  Тобі,  Господи…».  Хрест  у  воді  –  для  «нечистої  сили»  погибель,  тому  всі  чорти  вистрибують  з  річки,  а  з  ними  і  сам  Водяник,  і  перебувають  на  землі  до  того  часу,  аж  поки  котра  з  жінок  не  прийде  до  ополонки  білизну  прати.  Коли  брудна  білизна  опуститься  у  воду,  то  разом  з  нею  попірнають  і  всі  чорти,  що  на  землі  мерзли.  Тому  бабусі  колись  не  дозволяли  своїм  невісткам  прати  білизну  ще  цілий  тиждень  по  Йордані,  щоб  більше  вигибло  нечистої  сили  від  водосвятських  морозів».*
Коли  вже  воду  освячено,  люди,  що  оточили  річку  барвистим  колом  розступаються,  підходять  до  ополонки  і  черпають  глечиками  воду.  «Водицю-Йорданицю»  бережуть  через  увесь  рік,  бо  то  жива  вода,  а  п’ють  її,  «аби  хвороби  не  боятися  і  міцнішими  бути».
Хлопці-молодці  купаються  в  ополонці,  а  дівчата  щедрують:

[i]«Йордан,  Йордан,  Йорданиця,
Там  Пречиста  воду  брала,
Своє  дитя  напувала».
[/i]
Дівчата  вмиваються  в  «йорданській»  водиці,  «щоб  були  рум’яні  лиця».  Господиня-Україна  веде  українських  дівчат  до  ополонки,  «аби  сі  умили  та  красно  налили».
Після  обряду  водосвяття  та  пов’язаних  з  «йорданською»  водою  ритуалів,  люди  вертають  до  своїх  осель.  Священик  ходить  по  селу  і  кропить  святою  «водицею-йорданицею»  кожну  оселю,  «щоб  до  людей  у  двір  приходило  тільки  щастя,  щоб  обминали  їх  нечисті  сили  зла».**

Вертаючи    до  хати,  ворожать  на  погоду:  якщо  на  Водохрестя  день  ясний,  сонячний,  то  хліба  на  цей  рік  будуть  чисті.  Коли  ж  понурий,  або  небо  плаче  хмарами  –  у  хлібі  буде  багато  «сажки»  («зони»).  Якщо  на  Водохрестя  дерева  покриті  памороззю,  то  навесні  у  відповідний  день  тижня  треба  сіяти  ярину:  «вродить,  як  гай»!
Ладнається  святочний  обід.  Перед  обідом  п’ють  свячену  воду.  Між  людей  ходить  таке  повір’я,  що  в  день  Водохрещ  вода  перетворюється  на  вино:

[i]«Зажурилися  буйнії  гори,
Що  не  зродили  жито,  пшеницю,
Але  зродили  зелене  вино.

Гречная  панна  його  стерегла,
Та,  стережучи,  спати  лягла.
Гей,  десь  узялися  дрібні  пташеньки,
Та  й  обдзьоба́ли  зелене  вино.[/i]

[i]-  Ей,  гиля-гиля  білі  пташеньки,
Не  обдзьобуйте  зелене  вино,
Бо  мені  треба  вина  багато.

[color="#ff0000"]Маю  сестрицю  –  на  відданицю,
Маю  братічка  –  на  оженічку.
Сама  молодая,  зарученая,
Аж  до  Галичі,  за  поповичі».[/color]
[/i]
А  Господиня,  галицька  Україна,  несе  обід  Господарю  і  своїм  діточкам,  і  прощається  з  зимовими  святами  під  величальні  пісні  останніх  щедрувальників:

«Гей,  ти,  пане-господарю,
Щасти,  Боже,  із  Йорданом,
Із  водицев,  із  царицев,
З  усім  домом,  з  усім  добром,
І  з  твоєю  дружиною,
І  з  твоєю  челядою,
І  з  синами-соколами,
Та  й  із  чічками-дочками…
Господарю,  наш  владарю,
Щасти,  Боже,  із  святами  –  
І  з  роями,  і  з  ланами,
І  з  сусідами-панами…
І  з  Господом,  Христом  Богом,
На  здоров’я,  на  літ  много!

Христос  ся  хрещає!
В  ріці  Йордані!

[color="#ff0000"][b]Що  ми  казали,  аби  так  і  сталось  і  вам,  і  нам,  і  сему  щасливому  двору,  і  всему  божому  миру  посполу.  Най  вам  святиться,  веселиться  свята  Йорданська  водиця,  як  нині,  і  в  рік,  і  від  року  в  рік,  і  на  цілий  вік![/b]
[/color]
[color="#ff0000"][b]-Дай,  Боже!»
[/b][/color]
[i]
Тут  і  надалі  *  позначені  цитати  з  «Різдвяних  святок»  Матвія  Номиса.

**Зі  збірки  Д.Павличка  «Ой  радуйся,земле!»  -  К.  :  «Веселка»,1990.

Автентичні  фольклорні  тексти  узяті  з  видання  Михайла  Москаленка  «Золотослов.  Поетичний  космос  Давньої  Русі».  –  К.:  «Дніпро»,1988.




[i][/i][/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772015
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 18.01.2018
автор: Сіроманка