Ти скажеш, що ти – патріот
І руку простягнеш до серця.
Насправді – простий ідіот:
Сходи-но, поглянь у люстерце.
І стрічки свої не забудь,
Браслетики жовто-блакитні.
Дивись і старайся збагнуть,
Що справжні пориви не видно.
Що справжні герої ніколи
Такими себе не назвуть,
А, мовчки утершись від болю,
Грудьми пробиватимуть путь.
Умийся гіркими сльозами
І скинь те ганебне клеймо,
Що ставиш своїми руками
На своє ж геройське чоло.
Скажи ж не на людях, а тихо,
Таємно, в глибинах душі,
Усім воріженькам на лихо,
Що ти – патріот. Але ж ні…
Ти всіх підлаштуєш під себе,
Завзято, аж гнешся навпіл,
А жовті лани, синє небо
Не згадуєш ані на стіль!
Я стану один проти сотні,
Але не відмовлюсь від слів,
Що ти не підеш у безодню,
А стрінеш нових королів.
Простягнешся просто під ноги,
Ще перше, ніж скажуть вони.
Собою заміниш дороги
На горем побиті лани…
Ще й досі кричиш без упину,
Що ти – патріот? Куди там!
Та знай – у останню годину
Тобі я руки не подам.
28.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771988
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.01.2018
автор: Poet? Napevno