При березі – човен. Гойдається легко на хвилі.
Туманом ранковим ще плесо закутане щільно
Немає зі мною людей, які серцю любі та милі,
Від того здається, - наче душа моя вільна.
От сісти б у човен! Вітрила трикутник напнути
І в море майбутнього, аж отуди, аж до краю!
Та тільки, на жаль, треба час сьогодення відбути,
Та свого човна ніколи не мав і не маю!
Хіба що в уяві! .. ось подумки сяду й полину!
У мрію весняну, назустріч травневому цвіту.
Неси мене, човен, туди де я душу зустріну,
Наповнену світлом любові, тепла і привіту.
Ой, човен мій, човен! В широкім людськім океані
Шукав колись серце, що здатне на зов відгукнутись
Та тільки існую в полоні свого безталання
І знаю, цим мріям повік не здійснитись, не бути!
Прийдуть нові весни, сповиють всю землю травою..
Та я в першотрав’я своїми ногами не стану.
Дороги мої затягло інвалідства смолою,
Тому й помирають надії на радість, останні!
Ой, човен мій, човен! Неси хоч до того причалу,
Де є сподівання на милість та ласку від Бога;
Де люди людину не тільки по виду стрічають,
А ще і приймають як брата по крові, як свого.
Туман підіймається, легіт ледачо повіяв,
На хиткім візку до краю землі підсуваюсь
У мене сьогодні святкова сталась подія:
Нарешті я тут! Я снасті свої закидаю!
Привіт тобі, річко! Привіт тобі, рай очеретний!
Як довго до вас не міг я під ранок добратись!
І човен при кладці, і жаб’ячі сольні концерти,
У згадках зринали, коли не було змоги спати.
---/////---
Цей вірш – тепер згадка. Про літо далеке, минуле.
Вже років за шість, як з лихом програв у двобої.
Ще звуки від ліри у серці моїм не заснули,
Ще подумки човен прошу позмагатись з прибоєм.
16.01.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2018
автор: dovgiy