Благаю дуже - відпусти
Не плач у пам'яті дощами
Не дай мені ізнов плисти
Як ми плили тими дворами
Не дай згадати ні секунди
Ні миті разом, як були
Не підіймай шаленства бунту
Тоді то були вже не ми
Забудь за мене все, що було
І щоби я не пам'ятав...
Або ж до скроні сонне дуло
І щоби більш не відчував
Забий на все, як ти зробила
Але і щоби я так міг
Ти потім знатимеш, що вбила
Того, хто міг і серед криг
Хто міг історію писати
На заздрість всим, одну на двох
Але хто вже почав згасати
І далі вирішить все Бог
Зроби мене черствим в душі
Аби реально ненавидів
Аби всі погляди твої
Забув надійсно, не для виду
Зникай із серця остаточно
Шалена в безвісті ніхто
Але котра із себе корчить
Надійсно хто зна вже кого...
Забудь за мене ті моменти
Що були щастям ще недавно
Убий, як вибила до щенту,
Все у що так вірив ревно
Чаруй його, зникай в обіймах
Рахуй їх безліччю разів
Кричи йому: "ти мій птах!"
Що краще наших справжніх днів
Дивуйся вже його плечам
І в очі заглядай, мені як
Але не дай моїм думкам
Твоїх думок відчути смак
Забудь за мене нас навіки
Дурій в немудрій трясовині
Ти мені була, немов ліки
Немов по-справжньому Родина...
І як колись знов заболить
І вже наступний розчарує
Згадай того, хто мріяв жить
Кого ти кожну мить чаруєш
Але хто вже найдалі є
І не верне в те пекло болю
Де був повірив в справжнє те
А те вже зрадило і Долю...
Зникай в мені, благаю я!
Не можу вирвати з грудей...
Верни мені моє життя
Не в світі болю та тіней...
Най кожен матиме лиш те
На що насправді право має
Я мрію так забуть тебе
Хоча по-справжньому кохаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2018
автор: Володимир Ромен