Тиша...в найближчому просторі 3 на 4.
Десь потяг поїхав до станції свого призначення.
Стук коліс монотонний, дрімають усі пасажири -
хтось додому з роботи, хтось на жадане побачення.
Тиша...в окремому світі моєї кімнати.
А десь, за вікном, хтось до когось іде на гостину.
А там, у дворі, хтось когось вже втомився чекати,
і мати виховує вперту маленьку людину.
Тиша...в маленькому всесвіті стіни та стеля,
і вікна, як очі - вдивляються в контури міста.
У когось жовтіє вогнями оселя-пустеля.
А в когось оселя-оаза вже з іншого тіста.
Тиша...глибока, постійна, на дотик відчутна.
А часом в собі заколише, душі доторкнеться.
Одне лиш незмінно - вона зовсім не абсолютна -
рятує, приводить до тями стук власного серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771586
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2018
автор: Юлія Сніжна