Чи то від Бога, а чи від батьків
Та маємо у всім своє призначення.
Хтось бачить час через пітьму віків
І здатний пояснити його значення
Для всіх майбутніх поколінь людей,
А хтось влучним та велемудрим словом
Дістане скарб з розчахнутих грудей,
Щоб усміхнулась доля веселково;
Хтось візьме глину та відтворить в ній
Довершені та неповторні форми;
Хтось втілить у життя вінець надій
На кращі переміни, на реформи;
Хтось своє тіло витренує так,
Що всі рекорди ляжуть попід ноги,
А хтось життя віддасть за «просто так»,
Хоч і не бачив в цьому перемоги.
Час пропливе, чи може, пролетить
І потім скаже хто прожив для чого.
А я, навіщо проживу цю мить,
Чим виправдаю час буття оцього?
Хай ще не суд. Не мить для виправдань.
Та все одно позаду літ чимало.
Левова частка – для важких страждань,
А менша з них під ліру проспівала
І пісня ця – лише одна Любов:
До цього світу, до Людей, до Жінки,
До того, що ввійшло назавжди в кров
Із краєвидів рідних – українських,
Без чого я собою не назвусь,
Без чого в світі неспроможний жити.
А чим я в пам’яті нащадків відіб’юсь,
Про те комусь, а не мені судити!
14.01.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2018
автор: dovgiy