поезія заобрійного простору
вгамовує піднесеність мою
стою до дна закам’янілим островом
у океані островом стою
десь піді мною база непорушна є
а хвилі б’ють все більше у лице
і тільки носом дихати я мушу
і лиш під воду мовити слівце
вітри ерозією розмалюють скали
за сиві хмари заховають маяки
але я дам про себе знати мореплавам
тутешнім чайкам і дельфінам завдяки
вони відкриють моє справжнє існування
і тим відвернуть нас від зіткнення й біди
ще піде хтось до мене у заслання
а хтось причалить яхтою гляди
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771247
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2018
автор: Щєпкін Сергій