ПОДОРОЖ ДО ВСЕСВІТУ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
КАЗОЧКА
ЧАСТИНА П’ЯТА. ПРОГУЛЯНКА НАД СОНЦЕМ
Заплющивши очі, наче дитина, роблю крок у невідомість. Але… О! Справжнє чудо! В останню мить мене піднімаєу повітря. За спиною відчуваю дивну вібрацію. Тільки тепер згадую, що на Сонячному скафандрі, на задній його частині було щось подібне на невеличкий ранець. Очевидно, це саме він піднімає мене у повітря, не дає мені жодного шансу впасти у розплавлену лаву. Тільки тепер помічаю, що усе у мене під ногами пливе розплавленою рікою. Й немає жодного клаптика поверхні, який би не рухався, або не палахкотів жаром. Крім цього гаряча планета, час від часу викидає зі своєго нутра згустки розплавленої плазми. Планета практично горить, або точніше, знаходиться у постійному стані плавлення. Як це я учора пропустив? Ніяк не можу собі цього пробачити. Адже я наражав на небезпеку, не тільки себе, але й свою любиму онученьку.
-«Ось що трапляється, якщо хтось, не достатньо старанно, виконує своє домашнє завдання. Чи не так, любий дідусю?» - запитує поблажливо моя помічниця.
-«Та ти не хвилюйся! На цей раз усе обійшлося. Ти краще подякуй своїм помічникам на Землі, котрі тебе підстрахували у даній ситуації. А ти знаєш, так круто не доторкатися до поверхні.» -завершила Настуся, щоб змінити неприємну для мене тему. «От розумниця!»- промовляю про себе.
-«Ти що, підслуховуєш мене?» - запитую строго.
-«Зовсім ні, дідусю. Це просто ти забуваєш, що мікрофони включені у скафандрах постійно. Ось ти про це й забуваєш. Думаєш, що говориш про себе, а насправді… Зрозумів?» - запитує.
-«Так,звичайно. Як це я зразу не здогадався? Без скафандру ти мене не можеш чути на відстані, а одягнувши його …? От неуважний. А я уже подумав, що це у мене галюцинації, або що ти раптом почала читити мої думки. Як бачиш усе таємниче, рано, чи пізно, стає очевидним. От і гаразд. Ну, що? Чи не пора нам завершувати нашу прогулянку, ніхто б не повірив, по Сонці?» -запитую.
-«Так, дідусю. Я теж так вважаю, що тут нічого особливого немає. Щоб надовго тут затримуватись. А до речі, чи звернув ти увагу, що наш всюдихід теж завис у повітрі?» - запитує Настуся.
-«Тільки тепер помітив це, люба. Ну, що ж. Тоді повертаємось, так як нас очікують інші нерозвідані космічні далі.»- завершую свою тираду.
Ми без зайвих пригод піднімаємось на борт нашого трансформера, і. за лічені хвилини покидаємо е дуже гостинну планету. Ще через пів години зникають захисні пластини з обшивки корабля, і, ми з Настусею, можемо вільно оглядати усе навкруги. Відверто кажучи було дещо моторошно від того, що не бачиш куди рухаєшся, і, що відбувається поряд. Інтуїтивно піднімаємось на оглядову площадку… І, о, диво! Перед нами у всій своїй красі постає ця загадкова планета Сонце. Вона така величезна, здавалось би – рукою подати. Насправді ж ми встигли відлетіти відлетіти від неї на десятки світових років. Аж не віриться, що наша чудо-машина рухається так швидко.
- II –
Продовження буде…
03:15 – 04:30 14. 01. 2018 Івано -Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771232
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2018
автор: Woody Paul Grey