Вона ліпила ідол,
З усякого хламу,
Руки давила синім,
Розум водила до ладу.
Звернулося теє сонце,
Наспіх, зриваючи спину,
"Дитя, ти розбило віконце,
Забирай, цю брудну машину."
Мила, забігла в кімнату,
Падала та збирала крихти,
"Я зачиняю браму!
Більш не змогла нажити."
Сіла дурна, на коліна,
Ридала, бувало з прибоєм.
І начебто, впала у неї рука,
Заривіла, неначе з боєм.
То підніс її ідол гаркавий,
Розрізняти, всесвітню владу,
Обрій позіхав, кружлялий,
Не повернУв, на смерть, до часу.
Вона забула тихі зорі,
І плач пологових палат.
Зустрілась одинока, ідол трохи,
Та рев, цілованих гармат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771216
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 14.01.2018
автор: Іван Многогрішний