Я в землю вріс, маленький пагінець
Людського нестаріючого дуба,
Зубами смерть скрегоче білочуба
І хитро мружить очі Праотець.
Збігають сни з небесної гори,
Течуть неквапно судження і соки,
Свої навперегін рахують кроки
Непосидючі дні та вечори.
А я гадаю, може є мета
У тому, що встромляю в небо віти?
Чи стану я опорою для світу,
Чи просто з мене витешуть хреста?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771171
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2018
автор: rutzt