Зітхнувши на ранок заплакав старенький ліхтар,
Крізь промені сонця його вже давно не помінто.
Знесилений, межи людьми, непотрібний бунтар–
Ледь тліючий факел тихесенько блимав самітно.
Забутий. Забутий. Котилась сльоза до землі.
Знедолені очі втрачали вчорашню надію.
Не краще б було серед ночі згубитись в імлі,
Чим вранці віддати себе у полон лицедію?
Втрачаючи сили, схилившись– він ледве стогнав,
А стогін сердито приглушував вранішній вітер.
Ще вчора сміливий і сильний, одного не знав,
Що завтра загублять його у жорстокому світі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2018
автор: Світлана Петренко