В зимовому застиглому саду
Заворушилась сонна гілка.
Що там - не знаю, снігом не пройду́...
Ага...То сніг струсила білка.
Не спиться їй - горішків вже нема:
(Чи має їх ще той господар?)
Не мама і не тітка та зима,
Хай буде щедрою господа!
Від сонечка зимового утік
Непосидючий диво-зайчик.
Мов добрий смайлик каже всім: "Привіт!
Кожу́ха скинь, поглянь, я - в майці."
І господиня вийшла вже у двір:
- О, Боже, скільки того снігу!
Ти хочеш вір, а хочеш і не вір,
Впустила зайчика під стріху.
Отого сонячного, що живе
На стінах, і в душі, що сяє.
Тоді і сад застиглий оживе
Й сопілкою душа заграє.
А що там білка? Ну ота, в саду?
Їй дав господар ті горішки?
Аякже! Йде зима на поводу,
Різдва тримає міцно віжки.
Тож поспішім до брами всі хутчіш,
Стелім обрус, як сніг пречистий.
І не продай Христа за срібний гріш,
Добро нанизуй як намисто.
В весняному квітучому саду
Заворушиться сонна гілка.
Я ще між цвітом, садом, тим пройду
Замру, щоб цвіт струсила білка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770631
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2018
автор: Галина Яцків